Як мозок оцінює обличчя оточуючих

Цікавим предметом досліджень вчених є здатність людини розрізняти обличчя оточуючих, впізнавати друзів чи знайомих.

Головний мозок заведено ділити на лобову, скроневу, тім’яну й потиличну частки. Науці відомі також поля Бродмана – частини кори головного мозку. Відрізняються будовою на клітинному рівні.

Система обробки візуальної інформації

Нейрони вентральної нижньої скроневої кори беруть участь у сприйнятті обличчя в цілому. А нейрони латеральної субобласті більш чутливі до елементів обличчя та їх відносного руху.

Розпізнавання обличчя відбувається в основній й розширеній областях мозку. Це найбільш чутливі до візуальної інформації зони. В основну частину спочатку входили:

• веретеноподібна або латеральна потилично-скронева звивина – пов’язана з різноманітними нервовими шляхами, відповідальними за розпізнавання облич й частин тіла
• верхня скронева звивина або борозна – відіграє особливу роль у розпізнаванні емоцій за мімікою

Дослідники веретеноподібної звивини фіксували специфічні реакції на зображення облич, які відрізнялися від реакцій на зображення будинків, меблів або листів.

Різні аспекти обличчя переважно обробляються верхньою скроневою борозною. Ця область більш чутлива до міміки, оціює:

• напрямок погляду
• положення куточків губ
• колір очей чи їх загальний стан
• ступінь викривлення брів
• взаємне розташування частин обличчя

Розширена частина включає наступні структури:

• мигдалеподібне тіло та кора інсули в глибині латеральної борозни – обробка емоційної виразності
• нижня лобова звивина – зведення смислової інформації
• орбітофронтальна кора та вентральний смугасте тіло – оцінюють привабливість

Інформація про характер активаційних зрушень в інших ділянках мозку при розпізнаванні осіб дуже різноманітна, що обумовлено специфікою експериментальних умов.

Пізніше потилична область обличчя також була включена в основний блок системи сприйняття та розпізнавання обличчя.

Патології й відхилення від норми

Інтерес представляють дослідження, що вивчають роль розпізнавання облич в етіології клінічних розладів. Наприклад, у випадках:

• аутизму
• шизофренії
• тривожних розладів
• депресії

спостерігаються дисфункції медіальної префронтальної кори. Всі розглянуті приклади пов’язані з роботою систем, що забезпечують вербальне й невербальне спілкування. Зокрема, оцінюють вираз обличчя співрозмовника. Саме ця здатність часто порушується у пацієнтів з подібними захворюваннями.

Специфіка прозопагнозії

Доведено, що система сприйняття обличчя має кілька ступенів. Кожен може бути пошкоджений. Величина погіршення та якість пошкодження можуть в різному ступені відображатися на розпізнаванні облич.

З 19 століття відомі такі захворювання, як прозопагнозія, або лицьова агнозія від πρόσωπον, «обличчя» та ἀγνωσία, «невпізнавання» – розлад й втрата здатності розпізнавати обличчя.

Вперше термін був використаний в 1947 році німецьким неврологом Йоахімом Бодамером. Був описаний випадок чоловіка, який після пострілу в голову перестав впізнавати своїх рідних та навіть власне обличчя. Пацієнт використовував інші сенсорні органи чуття:

• слух
• тактильні відчуття
• манеру ходи тощо

Анатомічна або фізіологічна патологія, зменшений об’єм сірої речовини, гіпоперфузія чи погане кровопостачання можуть бути першими кроками в каскаді дисфункції нейронів. Що лежать в основі розладів аутистичного спектру.

Хворі розпізнають частини обличчя й відрізняють його від інших предметів. Але не можуть визначити індивідуальну приналежність. Іноді навіть не розрізняють стать людини. Вони не впізнають обличчя рідних чи близьких. А іноді й своє власне в дзеркалі. Також часто порушується розпізнавання тварин та птахів.