Чому не можна бити дитину

Дитячі пустощі не можна залишати без уваги. У всьому світі точаться суперечки про те, які покарання вважаються правильними. Важливо зауважити проступок, але не принизити гідність маленької людини, яка спіткнулася. Дозволити виправити помилки. При виборі дисциплінарного покарання слід враховувати вік та тяжкість порушення.
Батьки, які виступають за суворе покарання, переконані, що їхні діти не слухаються через шкідливий характер. Мовляв, їх потрібно навчити слухатися старших. Насправді мотивів для дитячих пустощів більше, в тому числі й вікова криза в:

• 1 рік
• 3 роки
• 7 років

Терміни кризових періодів можуть зміщуватися залежно від індивідуального розвитку дитини.

Особливості 1-3-річного вікового періоду

Однорічний вік вважається важливою віхою розвитку дитини. Малюк пізнає навколишній світ на власному досвіді, але ще діє несвідомо. До двох років малеча взагалі не розуміє зв’язку між поганою поведінкою та дисциплінарними заходами. Карати криху немає сенсу. Однак суворі й чіткі заборони повинні з’явитися в житті дитини змалечку.
Не можна карати за відсутність життєвого досвіду, навичок, фізіологічні потреби. Завдання батьків – доступно пояснити, як правильно ходити на горшок або чому не можна пхати пальці у розетку. Дитина у віці до трьох років намагається отримати інформацію про навколишні предмети на власному досвіді. Малюк не зрозуміє покарання за спробу пізнати світ.

Особливості вікового періоду 3-6 років

Пройшовши трирічний рубіж, дитина вступає в першу свідому кризу. Батьки стикаються з протестами, істериками та спробами зробити щось зі злості. Відволікти вже не представляється можливим – дитина точно знає, чого хоче, й домагається свого. Батьки виявляють схильність брати чуже без прохання, заздрощі, ревнощі та інтерес до статевих органів.
Неможливість дати відсіч маленькому агресору знижує авторитет батьків в очах потомства. Необхідно виявляти проступки та карати за них. Але покарання має бути не просто незручністю чи болем, а уроком, який змусить малого усвідомити помилку. Принизливі методи контрпродуктивні. Дитина стане озлобленою й замкнутою, а потім повторить шкоду.
Слід зазначити, що не можна карати за цікавість. Якщо малюк оглядає статеві органи або розбирає іграшку, аби побачити, що всередині – це пізнання світу. Насильницьке придушення нормальної вікової цікавості може залякати дитину або навіть відбити бажання досліджувати навколишнє середовище. Потрібно чітко пояснити, чого робити не варто.
Карати за особливості психіки або фізіології абсолютно недоречно й дико. Якщо дитина гіперактивна або, навпаки, загальмована, погано запам’ятовує вірші чи погано засинає, це специфіка розвитку. Від батьків потрібна допомога та підтримка.
У ранньому віці малюки схильні бурхливо виражати емоції. Якщо дитина не відпускає маму, влаштовує істерику, нападає на брата або сестру, не хоче засинати на самоті – необхідно не карати, а розібратися в почуттях. Можливо, малюк страждає від нестачі уваги, страхів, ревнощів. Непропрацьовані тригери можуть обернутися великими проблемами у майбутньому.
Важливо пам’ятати, що фізичне покарання 3-6-річної дитини, коли та зрозуміє принизливість цього процесу, призведе до відхилень у розвитку особистості. Застосування фізичної сили веде до психологічної травми – страху, низької самооцінки, соціофобії, агресивності, бажання бунту, жаги помсти.
Темрява, самотність, шантажування їжею, істеричні гнівні крики, ігнорування – огидні способи покарання. Це спроба розхитати психіку дитини та нашкодити нормальному фізичному розвитку. А сказати малюкові, що його ніхто не любить, значить породити у маленької людини комплекси, страхи й сумніви у собі.
Однак якщо батьки вирішили покарати дитину та озвучити це, необхідно негайно виконувати намір. Порожні погрози не закріплять у свідомості акт помилки. Навпаки, малюк зміцниться в думці, що батьки покричать й забудуть.

Особливості вікового періоду 7-11 років

Більшість експертів сходяться на думці, що будь-яких тілесних покарань слід уникати при досягненні дитиною семирічного віку. Фізичне насильство відкладається в підсвідомості. Це впливає на самооцінку та емоційний добробут. Може призвести до замкнутості, труднощів у навчанні, відчуження та жорстокості. Батьки повинні пам’ятати, що дитина – не власність, а маленька людина.
Якщо малюк поводиться зухвало, слід діяти рішуче, але не принизливо. Замість того, щоб кричати, погрожувати або віддавати накази, сділ висловити свою думку спокійно та обґрунтовано. Аргументи, висловлені з повагою до особистості, будуть почуті. Покарання потрібне не для того, аби залякати, а щоб сформувати межі допустимого.
Перш ніж вимагати дотримання правил, потрібно їх встановити. Дитина вважатиме покарання справедливим тільки в тому випадку, якщо порушить чітко позначену межу. Коли правило встановлене, винятків бути не повинно. При цьому слід почати довіряти дитині, дозволяти самостійно виконувати якісь нескладні завдання. Домашні обов’язки повинні бути добровільними, дозволяти відчувати себе повноцінним членом сім’ї. Так само спорт та читання слід запроваджувати добровільно, а не як покарання за погану поведінку.
З семирічного віку маленькій людині стає потрібною можливість побути на самоті. Дитина може почати протестувати, прагнучи більшої свободи. Природний настрій протесту породжується через занадто велику кількістю заборон й обмежень. За це немає бути абсолютно ніякої покути.
Покарання не повинно принижувати гідність дитини. Категорично заборонено використовувати принизливі епітети або робити це публічно, в присутності однолітків. І, особливо, порівнювати з кимось. Звинувачуючи в чомусь, слід оцінювати вчинок, а не особистість дитини. Таким чином можна виховати тільки злого заздрісника.
Крім того, виховання – це не лише покарання, а й заохочення. Важливо підкреслити такі прояви, як чуйність, доброта, терпіння, акуратність, працьовитість, вміння заводити друзів тощо.
Головним прикладом для дітей є батьки. Якщо дорослі ввічливі, працьовиті, дисципліновані, чесні та з любов’ю ставляться один до одного й своєї дитини, причин карати малечу, що росте в такій сім’ї, об’єктивно менше.

Виправлення помилок

Загладити провину – найкращий спосіб виховання.
Якщо дитина когось образила, потрібно вибачитися. Наприклад, зламала іграшку друга, то доведеться віддати свою, попередньо перепросивши.
Якщо забруднила річ, потрібно взяти участь у прибиранні. Наприклад, розмалювала шпалери. Тому слід дати ганчірку. Нехай зрозуміє, що мамі непросто підтримувати чистоту.
Поганий вчинок може вплинути на покупки для дозвілля та розваг. Скажімо, похід в кіно або покупка бажаної іграшки.
Не зайвим буде застосувати тимчасові санкції. Вони вводяться на певний, обмежений у часі період. Приклад: ніяких ігор або інтернету, поки не буде виправлена погана оцінка.